Там, де в нас немає чіткої самовизначеності, точного відчуття, розуміння, під час взаємодії з людьми ми можемо підміняти ці галузі чужою самовизначеністю. Загалом схема зрозуміла, але давайте розберемо її на прикладах і категоріях.
Наприклад, якщо ми не знаємо, як ставимося до такого явища, як гроші, у нас не сформувався власний погляд, хай навіть тимчасовий, але свій. У такому разі частина нашої особистої реальності може підмінятися думками громадськості, загальноприйнятим ставленням, поглядом на це близьких людей, знайомих, якихось прикладів із соцмереж тощо.
Залежно від схильності ми можемо піти вчитися фінансової грамотності, або працювати зі своїми уявленнями та переконаннями, або піти вчитися «відкривати грошовий потік» і «приваблювати достаток». Можливо, у процесі цього ми зможемо дізнатися дещо про себе й сформувати хоча б частково власний погляд на гроші. А можемо просто «заповнити» порожню й невизначену в нас область чиїмось вмістом.
Дуже часто ця історія з підмінами виникає під час сильного зближення з іншою людиною, наприклад, при встановленні дружби чи парних стосунків. За сильного «прийняття» іншого ми можемо переймати його способи розгляду світу і десь автоматично заповнювати лакуни свого світогляду. Є в цього плюси, які стосуються взаємного навчання, є й «мінуси». До речі, мінуси можуть обернутися плюсами — наприклад, посилення внутрішніх суперечностей між різними частинами світогляду із загостреною необхідністю їх вирішення, що може виражатися у вигляді зовнішніх та/або внутрішніх конфліктів.
Ще один приклад — авторитети. Коли ми обираємо собі авторитета в якійсь галузі, то підсвідомо можемо почати «заповнювати» його поглядами інші сфери життя, а не лише ту, в якій ми вважаємо цю людину (систему, організацію, релігію тощо) експертом. Але це вже до іншої теми, до «абсолютизації експертності».
Що робитимемо?
Для початку добре б знати, в яких областях і з яких важливих життєвих питань ми маємо самовизначеність, а в яких ще ні. Провести ревизію, так би мовити. На мій погляд, набагато краще визнати, що «ось тут я поки що точно не знаю», аніж бути твердо впевненим у привласненій чужій думці.
Є в мене одна мисленнєва вправа, яку коротко можна описати так: спершу прибираємо все, потім починаємо повертати. Як якби я нічого не знала про навколишню реальність. Чи є щось, у чому я впевнена, і що я поверну як те, в чому переконалася сама? А що я під час повернення піддаватиму сумніву і помічу як те, що потребує більшого пізнання?
Якщо ви колись грали в гру «сіль і перець», де люди передають одне одному уявні предмети і щоразу треба перепитувати, що тобі дали, то загалом цей образ теж можна використовувати для тренування. Тільки доповнити це власним аналізом і роздумами. От дали тобі в дитинстві переконання, а ти його взяв у руку і такий: «Що це?». А далі — а насправді — що це? А як ми переконалися в тому, що це саме так? А якщо інакше?
Мій приклад із життя. В один із таких разів, коли я проводила цей експеримент, я спершу змогла з упевненістю виявити лише кілька фактів: люди народжують дітей, діти ростуть і стають дорослими, дерева ростуть, стіл твердий порівняно з тим, що я називаю подушкою, яка м’яка. Потім, звісно, довелося рухатися далі. Але довелося піддати сумніву навіть ті слова, які щось позначають, що допомогло мені розрізнити первинно явища реальності та те, які їм даються позначення й словесні символи.
Повертаємося до наших невизначеностей. Отже, алгоритм може бути таким:
-
Виявляємо свої зони, у яких немає самовизначеності, точніше, наносимо на карту певну «відсотковість»: де самовизначеності більше, де менше, де її взагалі майже немає.
-
Виявляємо такі самі зони в іншого (можна через різні методи, у мене поки що це спостереження + спілкування, запитання, міркування на різні теми).
-
Виявляємо зони обміну, навчання, зони ризику тощо. Тобто робимо процес взаємодії більш керованим.
-
Відстежуємо прогрес та ефективність, періодично влаштовуємо ревізію.
Поки що не знаю, як завершити цю невелику статтю, тому залишу так, як є. Можливо, прийде натхнення і доповню її, а можливо, цього достатньо для дотику до теми. Оскільки більшість тем взаємопов’язані, і одна продовжує іншу, то певна незавершеність окремо взятої форми може бути відносно обґрунтованою.